Не могли жити, де хотіли: хто такі "мінусники" у СРСР та за що ними ставали

У Радянському Союзі одним з методів покарання людей була заборона проживати та зʼявлятись у певній місцевості. Таких людей називали "мінусниками".

Здебільшого дня них було чітко визначено приміські зони, де їм дозволялось жити. Про це розповідають докторки історичних наук Тамара Вронська і Олена Стяжкіна у своїй книзі "Мінусники: покарані простором".

Зазначається, що здебільшого "мінусниками" ставали ті, проти кого застосовували основне або додаткове кримінальне чи адміністративне покарання, здійснювались кампанії "розкуркулення", запроваджувались паспортні системи та "очищувались прикордонні смуги".

До "мінусників" часто належали:

• представники "буржуазії", інтелігенція, підприємці, церковні діячі та інші, вигнані "пролетарями" зі своїх домівок;
• покарані "географічним мінусом" позасудовими органами (комісією з вислання при НКВС/ДПУ, Особливою нарадою, "трійками" при ОДПУ/ДПУ/НКВС);
• українські селяни, вигнані у часи колективізації зі своїх осель на "виселки" – малопридатні землі у межах району попереднього проживання;
• "непевні" громадяни, "вичищені" з паспортизованих місцевостей;
• представники окремих "підозрілих" національностей, які проживали на прикордонних територіях;
• дружини, діти та інші родичі "ворогів народу";
• жителі Західної України, яким забороняли повертатися додому після звільнення зі спецпоселень ГУЛАГу;
• остарбайтери;
• радянські військовополонені та інші.

Зазначається, що велику частину "мінусників" складали й колишні політичні в’язні ГУЛАГу, які після звільнення не мали права повертатися до рідних домівок.

Де заборонялось проживати "мінусникам":

• "мінус 6", "мінус 12", "мінус 15" – кількість міст (місцевостей), де заборонялось оселятись. Кількість режимних територій зростала з кожним роком, як наслідок вже у травні 1953 року в СРСР нараховувалося 340 таких міст і місцевостей.
• "географічний мінус" окреслювався і приміською смугою навколо радянських мегаполісів. У різний час було заборонено проживати у 50-кілометровій зоні навколо Харкова, Києва, Одеси, Дніпропетровська та інших міст, або навіть 100-кілометрова зона навколо Москви і Ленінграда.

За даними дослідників, більша частина територій радянської України була вкрита режимними місцевостями. Вважається, що було зроблено це з метою "очищення" цих території від осіб, які могли чинити супроти владі у той чи інший спосіб.

Раніше "Телеграф" писав, що у СРСР були закриті міста, які були оточені колючим дротом, а також стерті з усіх карт. Ці населені пункти називали ЗАТО (закриті адміністративно-територіальні одиниці). Тут вчені та інженери вели робота над найважливішими та найсекретнішими проєктами.