"Дріб 16" та "шрапнель": якою була головна страва армії СРСР та чому солдати її ненавиділи

За радянських часів існувала така прикмета: якщо чоловік не міг спокійно дивитися на перлову кашу, то він точно служив в армії. Дійсно, для кількох поколінь чоловіків ця каша міцно асоціювалась із солдатським меню.

При цьому служиві були далеко не в захваті від цієї страви. Вдосталь наївшись перловки під час проходження строкової служби, більшість звільнених у запас мріяла лише про одне — більше ніколи не торкатися перлової каші.

Чому ж перловка фактично стала головною стравою в армійських їдальнях? Відповідь на поверхні: у країні тотального дефіциту її було багато, вона була дешева і виконувала головну задачу — наситити чоловічий організм достатньою кількістю калорій.

Раціон військовослужбовця мав бути поживним, а головне — вписуватися в обмежений бюджет. Перловка підходила ідеально: 352 кКал на 100 грамів до варіння (один з найкращих показників серед круп), завжди доступна сировина (ячмінь — один із найневибагливіших злаків) та низька вартість робили її фаворитом.

За даними збірки Держкомстату СРСР "Торгівля" за 1975 рік, перлова крупа коштувала 26 копійок за кіло, гречка коштувала вдвічі дорожче, а рис аж 88 копійок.

У довоєнні та післявоєнні роки ціни були у відсотковому співвідношенні приблизно такі самі. А якщо немає різниці, то навіщо платити більше, подумало міністерство оборони СРСР та загодовувало солдатів перловкою.

Чому ж солдати так ненавиділи перлову кашу? По-перше, їсти два роки чи не одну перловку — таке собі задоволення. По-друге, давалися взнаки методи приготування.

Будь-яка господиня добре знає, що для того, аби приготувати смачну перлову кашу, крупу необхідно відстояти у воді кілька годин, добре промити, а тоді ще й довгенько варити. В радянській армії цим ніхто не заморочувався.

Варилася крупа у великих чанах, що звичайно не дозволяло каші приготуватися рівномірно. За відгуками солдатів перловка була або гумова, або недоварена/переварена. При цьому, готову перловку часто присмачували комбіжиром, що робило її ще більш непридатною для їжі.

Звичайно солдати не могли не дати їй якусь назву. Серед найбільш розповсюджених: шрапнель, кирза та дріб 16.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" писав про те, навіщо і як у СРСР рухали будинки, доки в них спали люди.